Ні серпа, ні молота: дослідники запропонували, що робити з радянською спадщиною ВДНГ

30 квітня на ВДНГ презентували результати дослідження «(Не) виставка», покликаного переосмислити радянську спадщину Експоцентру, її місце в історії української культури, а також запропонували різні підходи до трансформації комплексу. 

Проєкт готували понад рік, дослідження містить чотири розділи. У межах першого автори підготували історичний огляд: на основі архівних документів, матеріалів Експоцентру, радянської періодики та профільних видань простежили шлях ВДНГ від задуму й будівництва до подальшого функціонування. Другий розділ присвячений мистецько-архітектурним особливостям комплексу, а також внеску українських архітекторів і митців. 

Також дослідники розглянули ВДНГ у концептуальному вимірі — як простір радянської ідеології та інструмент тоталітарної пропаганди. Заключна частина — візуальне дослідження, яке зафіксувало сучасний стан Експоцентру через його повсякденне життя. Повну фотоколекцію із сотнями світлин передали Експоцентру для подальшої роботи.

Авторами дослідження виступили кураторки платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» Оксана Довгополова й Катерина Семенюк, дослідники Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки Антон Дробович і Вікторія Мізерна, фотограф і дизайнер Дмитро Пруткін та запрошені експерт(к)и: дослідник і архітектор Олексій Биков, історикиня мистецтв та кураторка Лізавета Герман. 

Зрештою, вони сформулювали власні висновки й рекомендації:

1. Київська Виставка не була прямою копією московської моделі. Попри радянську ідеологічну рамку, комплекс у Києві створювали місцеві управлінці, українські архітектори й художники. Саме тому він зберіг власну специфіку: людяніший масштаб, стриманішу композицію та м’якшу архітектурну мову.
    
2. Експоцентр остаточно відійшов від початкової виставкової функції. У цьому дослідники бачать своєрідне замикання історичного кола: сучасний ВДНГ фактично повертається до логіки великого міського «ярмарку» — місця транзиту, зустрічей і комунікації, яким ця територія була ще за часів Красного Трактиру.
    
3. На території Експоцентру може з’явитися простір для осмислення радянської спадщини. Дослідники бачать потенціал у створенні «парку комуністичного періоду». Також вони пропонують розвивати тут простір дослідження українського монументального мистецтва радянської доби, що допоможе глибше зрозуміти, як українська культура проявлялася в межах тоталітарної системи.
    
4. Назва «ВДНГ» фактично втратила первісний сенс. Вона вже не відповідає сучасним функціям Експоцентру й може вводити відвідувачів в оману, тож подальше переосмислення простору та його перейменування може стати логічним кроком, на думку дослідників.
    
5. Комуністичні символи в просторі Експоцентру не варто залишати без реакції. Автори розглядають чотири можливі тактики роботи з ними: ігнорування, пояснення, девізуалізацію або демонтаж. Однак ігнорування вони вважають неетичним, а просте пояснення через інформаційні стенди — не завжди можливим. Дослідники рекомендують поєднувати девізуалізацію з демонтажем: менш помітні елементи — закривати без пошкодження оздоблення, а найбільші й найвиразніші символи — демонтувати. Як приклад автори наводять досвід Німеччини, де з історичних публічних споруд прибрали заборонену нацистську символіку, а самі будівлі зберегли як пам’ятки.

Генеральний директор ВДНГ Євген Мушкін зазначає, що дослідження стало першим кроком у процесі переосмислення минулого Експоцентру. Нині команда комплексу готується до другої фази — розробки концепції музейного простору, присвяченого меморіалізації радянської спадщини на ВДНГ. Це буде відкритий процес, долучитися до якого запрошують усіх, хто готовий і спроможний узятися за це завдання.

«Якщо першу фазу проєкту — власне дослідження — ВДНГ профінансував самостійно, то бюджет на розробку концепції ми сподіваємося залучити через грантове фінансування», — підкреслює Євген Мушкін.

Загалом, вважає генеральний директор ВДНГ, Експоцентр має розповідати людям правду про радянський режим в Україні, його завдання, методи й наслідки: «Обізнаність — це запобіжник повторенню історії колонізації нашої держави в майбутньому».